Автор Тема: Стих на сёдняшний российский аршин в пророческих словах кубанского поэта Александра Пивня  (Прочитано 1087 раз)

Сергей Васильевищ Велищко

  • Новичок
  • *
  • Сообщений: 45
    • Просмотр профиля
Стих кубанского поэта Александра Пивня, написанный им в 1932 году
[/b]

\"Російський аршин\"

Глузують, кепкують
Усі з козака,
Що вдача козача
Негарна, бридка;
Козак-самостійний,
Козак - \"грубиян\",
Стоїть - не рухнеться,
Як той \"истукан\";
Не зна, коли сісти,
Коли треба встать
І як треба \"пана\"
Як-слід привітать;
Забув, як і руки
Держати \"по-швам\"
І як \"козиряти\"
\"Великим панам\".
Не так він і ходить,
Нерівно й лежить;
По стежці не прямо,
А криво біжить;
І ростом невдатний,
І видом гидкий,
Одним він нелюбий,
Другим він бридкий.
Хитрують, мудрують
Усі, як один,
Щоб змірять козацтво
На \"вірний\" аршин.
Коли хто високий,
Униз щоб пригнувсь;
Коли хто низенький,
Уверх щоб попнувсь;
Де хоче він бігти,
Щоб рачки там ліз;
Коли і іде тихо
Летів щоб, як біс;
Надумає спати,
Щоб рівно лежав
І ноги щоб прямо —
Аршином держав.
Удача козача
Для всіх нетака,—
На свій хочуть змірять
Аршин козака;
Щоб був він на міру
Один у один,—
На той \"православний\"
Російський аршин.
Козак не од того,
Нехай буде й так,—
На всякую міру
Удався козак.
Козак не злякався,
На все він рішівсь,
Та лихо, що вірний
Аршин загубивсь.
Шукали аршин той
Російські пани:
І Дума й міністри,
І всякі \"чини\";
Шукали, блукали
І били у дзвін:
Дурна було праця,
— Пропав десь аршин!
Взялися міністри
Зробити новий,
На всю щоб Росію
Був добрий — зручний;
Старались, хватались
Та — де правду діть?
За діло так брались,
Як мокре горить.
А Керенський кинувсь
Усім помогать,
Щоб діло те швидче
Гуртом змахлювать;
Кричав, біснувався,
Та злазив на верх,
(Бо він же премьєр був,
Та ще й главковерх),
Та як не вонтузивсь,
Як дуже не прів,
А тільки аршин той
У іх не вкипів;
Вкінці заходився
Зробить Його слід
Та щось перебачів,
-Пішло все к чортам!
Обтяпав \"товарищ\"
\"Народний\" аршин,
— Боживсь, вихвалявся.
Дьяволів син.
Щр тільки у його
Та міра справжна,
Що правду й свободу
Усім дасть вона;
Що спранді в аршині
Шіснадцять вершків,
І буде він добрий
Для всіх козаків;
Що всіх він провірить
На міру свою,
І жити всі будуть,
Неначе в раю.
Козак мов би й вірить,
А думка своя:
\"Чи цей буде вірний,
Чи — у буржуя?\"
Коли ж стали мірятъ,
Все вийшло не так,
До чого іздавна
Привик наш козак;
Багато в тій мірі
Неправди й гріха,
Та ще й на козацькє
Добро зазіха.
Ой дорого стоів
Козачеству лін
— Отой большевицький
Превражий аршин!
Казать про те довго,—
Ввесь світ добре зна,
Яка з того вийшла
Кривава война.
Аршин був на цурку
Козак поломав;
\"Товариша\" в шию
Долеко прогнав;
Та видно судилась
Недоля гірка,
Бо лиха ще більше
Було в козака;
Взялись коло його
Другі мудруватъ,—
Досталось багато
Ще муки зазнать,
Побачив він далі
Ще й других \"старшин\",
Що мірять хотіли
На свійський аршин:
Що силою брались
Зрівняті козака,
Татаріна, горця.
\"Хохла\" й мужика;
А що з того нийшло,
Усім відно нам:
Згубили народ свій
В користь ворогам!
Сказать би всю правду,
Та нащо чіпать?
Для чого козачі
Болячкі довбать?
Одно сказать треба:
Великий то гріх.
ЯК мірять хто хоче
По своєму всіх;
Коли хто мудрує,
Як той большевик,
Що мучить, народ наш
Дванадцятий рік
Не хоче дать людям
Ні жить, ні дихнуть.
Щоб разом в комуну
Усіх повернутъ...
Тепер козак знає,
Побачив давно,
Шо лихо не в дворі,
А влізло в вікно;
Дознавсь, розібрав він,
Відкіль що взялось,
В козацьке як тіло
Те лихо впилось;
А тут, в самотині,
В чужому краю.
Заглянув він в сердце
І в душу свою;
І сердце сказало
Із самих глибин,
Що всім у напаску
Російський аршин!